У Всесвіті існує безліч Галактик і Планет, таких далеких і неймовірних. Щоб зрозуміти які вони є, потрібно все найкрасивіше, найрадісніше і найщасливіше помножити на 100 і тільки тоді можна буде приблизно уявити що ж це за Планети і Галактики.
    На одній з таких планет в одній з таких Галактик жила-була крихітка Піксі. Вона була невідомого вченим планети Земля виду та походження, фіолетового кольору, у неї були милі тоненькі лапки та цікаві гострі вушка. Піксі могла просто своєю присутністю дарувати любов і створювати чудеса скрізь, де вона з'являлася! Кожен відчував себе щасливішим і починав дарувати це відчуття іншим! Чи не диво це?Між нами, це неймовірне фіолетове створення й саме було справжнім Дивом! Погодьтеся, хіба не фантастично, що основним і найулюбленішим заняттям Піксі було малювати хмари! Так-так, ви вірно почули, вона сама створювала хмари, ті самі, що ми бачимо на небі!    Щодня Піксі своїм хвостиком-пензликом малювала неймовірні пухнасті та білі хмари, які дарували всім, хто їх бачив на небі щастя та любов. Щоранку на світанку Піксі починала свою роботу, а із заходом Сонця завершувала її. Кожен день її життя був сповнений сенсу та цікавих відкриттів! І так було би довгий час і можливо продовжувалось би завжди, але якось до Піксі прийшов один мешканець цієї Планети, якого звали Бука.
     Бука так само був невідомого вченим планети Земля виду. Він був дуже прискіпливим і у всьому шукав недоліки, а в діях інших постійно намагався знайти помилки. Йому подобалося інших повчати, бо він вважав, що розумніший за всіх і взагалі таким чином він допомагає іншим.     Бука прийшов до Піксі і довго мовчки спостерігав за тим, як вона наспівуючи щось захоплено малювала хмари, а потім він з зарозумілим виглядом, перервавши її роботу сказав:- Знаєш, Піксі, твої хмари якісь надто великі і пухнасті! А ще, мені здається, що було краще якби вони були білими, але не надто білими, були великими, але не велитенськими, м'якими, але при цьому трошки гострими. Розумієш?- Хм, - задумливо протягнула Піксі, - Я ніколи не думала про такі речі, просто малювала в своє задоволення і все… Але я виправлюсь!- Ось, - з виглядом переможця сказав Бука. - Тепер ти знаєш, що я такий молодець, що тобі допоміг це зрозуміти!
А ще от знаєш що - додав Бука - У тебе бачу якийсь кривий хвіст-пензлик, а отже твої хмари не будуть побудовані за точними розрахунками!- Ой лишенько, хіба? - здивовано запитала Піксі у Буки дивлячись на свій хвостик - А я завжди думала, що це не важливо, ну щоб вони були побудовані за точними розрахунками, я просто малювала в своє задоволення і на радість іншим і все…- Ось бачиш, я тобі ще раз допоміг! Тобі потрібна лінійка, циркуль, тобі потрібні інші пензлики, щоб хмари були однакові і побудовані за точними розрахунками!  Мордочка Буки засяяла від усвідомлення, що він своїми такими розумними, але непроханими порадами допомагав Піксі.- А знаєш що ще Піксі - Піксі своїми милими сумними очима подивилася на Буку - я тут подумав, зважаючи на нові обставини, що з'явились, стосовно твоєї роботи і вирішив, що ти не можеш бути Дивом і малювати хмари, бо ти надто фіолетового кольору! Так!
А взагалі, я тобі вже достатньо допоміг, я піду шукати ще недосконалості в інших, щоб їм допомогти! А ти тут виправляйся, бо зовсім ось щось без моєї допомоги вже заплуталася!- Дякую тобі, Буко... Я виправлюсь... Бувай - тихо промовила Піксі в слід вже крокуючому від неї Буці

   З того дня Піксі зовсім засумувала і слова Буки постійно крутились у неї в голові. "Як же так? Це означає, що я весь час неправильно малювала хмари, отже хвостик мій недостатньо хороший для цієї справи, я зовсім не відповідаю стандартам, щоб малювати хмари, а мої хмари виходять не правильні, а отже мабуть і я не правильна і погана… Вирішено: більше не малюватиму хмари, Бука правий… Сама собі вирішила, що я відповідна для цього заняття, не запитавши ні в кого дозволу, а виявилось що зовсім маячню роблю, а не корисну справу...»
І Піксі вирішила більше не робити те, що вона любить, що надихає її і дарує жагу до життя. Вона вирішила не малювати більше хмари.
Піксі блукала лісами, полями, горами і мовчала. Її фіолетовий тулуб ставав з кожним днем більш блідим, вона почала все менше і менше дарувати любові та щастя іншим, оскільки її запаси чудес разом з її яскравістю почали повільно зникати.
     В той час на небі зникли хмари. І здавалося б нічого – зникли собі та зникли. Але у світі не все так просто, все ж взаємопов'язане. Без хмар Сонце почало світити так яскраво, що всі істоти почали страждати від неймовірної спеки. Дощу теж давно не було і рослини почали в'янути і гинути без вологи… Вся Планета почала засихати, а Піксі загубилася в тумані свого смутку та невпевненості у собі і просто блукала Блукала по світу і нічого не помічала ... Вона поринула у свої роздуми і так було б ще довго, але тут ...
- Гей, Піксі! Пробач мені… - тихий голос пролунав біля Піксі- А, Бука, це ти, привіт. Навіщо ти прийшов? Ти ж бачиш, я більше не малюю хмари, немає тепер помилок у моїй справі, нема де шукати недосконалості…- Піксі, пробач мені, я не повинен був тобі все це говорити і збивати тебе з твого Шляху, критикувати без дозволу твою улюблену справу, давати свої непрохані поради і взагалі говорити, що ти не Диво. Я був не правий. Будь ласка, любо Піксі, повернися знову до малювання хмар! Я не думав, що твоє малювання таке важливе для тебе і для всього Світу, що воно впливає на те, як світить сонечко і на те, чи буде дощ. Ти така маленька, але така важлива! Ти ж крихітна дивовижна крапелька, з якої починається величезний Океан Чудес! Ти справжнє Диво!
      Піксі слухала Буку і її оченята блищали від сліз. Сльози текли струмками з її очей, а разом з ними змивався туман смутку та невпевненості, який огорнув її. Піксі ставала все яскравішою і яскравішою, фіолетовішою та фіолетовішою!
      Вона подякувала Буці за той досвід, який він приніс у її життя, адже завдяки цьому Піксі змогла усвідомити наскільки, навіть маленький внесок кожного з нас важливий у житті цілої Планети. Нехай ми і маленькі крапельки, але ми чарівні крапельки, з яких починається Океан Чудес.
Як же важливо з зацікавленістю займатися своєю справою, бути корисним іншим, ділитися зі світом щастям і любов'ю з надлишку і ні в якому разі не звертати зі свого Шляху, які б вітри сумнівів тебе не намагалися збити! І тоді ти проживатимеш справді змістовне життя!
     Тепер щоразу коли будеш дивитися на хмари, згадуй про крихітку Піксі, про те, як вона своїм хвостиком-пензликом малює пухнасті білосніжні шубки хмар і разом з ними дарує нам щастя і любов, провідниками яких ми можемо бути на нашій Планеті. І частіше згадуй про те, що ти дивовижне Диво, най навіть хтось намагаєтсья тебе переконати в протилежному. Ти Диво просто тому, що ти існуєш і все ♡