Десь в далекій-далекій країні де верхівки гір торкаються хмар, а глибини океанів досягають самого центру Землі, де квіти такі яскраві, що кольорів веселки не вистачає, щоб передати всю багатогранність їхніх відтінків і ароматів була собі маленька тендітна квітка, неймовірної краси.      В цій країні кожна жива істота мала пару, всього тут було по два. Ось наприклад - якщо росте дуб, то поряд з ним обов'язково повинен рости такий самий дуб, який є його парою. Якщо летить птаха, то поруч із нею обов'язково летить інша така сама птаха. І не було жодної істоти в цій неймовірно казковій країні, яка б була самотньою. Жодної. Крім цієї маленької прекрасної, але такої самотньої квітки.

  Всі дивувалися, ну як у такої неймовірної та чарівної квітки може не бути пари? Астрологи казали, що зірки так склалися, що це доля і бути їй самотньою усе життя. Птахи, що пролітають повз, цвірінькали, мовляв, «Зустрінеш ти пару, будеш не одна», але самі якось особливо не вірили в це. Хтось втішав цю квітку, хтось співчував, хтось не помічав її, а хтось вважав якоюсь не такою...

      Сама квітка змирилася з тим, що в цій чарівній країні, де всі всі мають пару, вона завжди буде одна. Вона звикла до того, що дощові краплі для себе вона збирала сама, зі своїх листочків, вона звикла, що від вітру захищати себе їй потрібно самій, вона звикла, що взимку їй потрібно саму себе від морозів гріти, а від тварин, які хочуть з'їсти її зелень. треба захищатись колючками. Так було день за днем, сезон за сезоном, рік за роком.     Якось, після довгої зимової сплячки всі рослини і тварини прокинулися, грілися під сонечком, насолоджуючись весною. І наша прекрасна квітка теж, з трохи сумним відчуттям ще однієї одинокої весни і літа попереду посміхнулося сонечку. Квітка солодко потягнулась до промінчиків і раптом побачила біля себе якийсь невеличкий зелений паросток. Здивувавшись і одночасно обурившись вона сказала: « Хто це тут надумав біля мене рости! Ану йди звідси! Мені тут самій добре і ніякі сусіди мені не потрібні» Паросток тихим голоском продзвенів: «Гей, не жене мене, почекай трохи, скоро настане час! Май терпіння і все станеться!»"Який ще час настане, мені не потрібні ніякі сусіди, нумо йди звідси, будеш мені тут заважати!"     Але паросток не послухав, мовчки посміхнувся і продовжив рости. І з кожним днем відбувалося диво. Тонкі гілочки маленького паростка перетворювались на зелене потужне стебло, він розпускав листочки, на ньому почали з'являтися бутони і поруч з собою наша квіточка побачила справжнє ДИВО! Це ж і була та сама її квітка-пара!   Щастю нашої маленької тендітної квітки не було межі. Адже тепер вона мала змогу скинути свої голочки, що її колись захищали! Вона могла стати тим, ким була завжди всередині себе - маленькою і тендітною, не побоюючись, що з нею щось трапиться. Таке щастя, полегшення та радість наповнили нашу квітку, що вона була готова обійняти весь світ своєю любов'ю та вдячністю!         Але як же так сталося, як ось ця нова квітка змогла вирости поряд зі своєю парою? У чарівному світі де всі один одному допомагають все можливе. Пташки, що літають світом, принесли насіння в дзьобику і воно впало в ґрунт, минув час, пройшли дощі, зернятко проросло і стало паростком, який перетворився на квітку неймовірної краси, що стала парою для нашої прекрасної, але такої самотньої колись квіточки.     І от тепер дві прекрасні квітки ростуть поруч у парі. Так день за днем, сезон за сезоном, рік за роком. І не було в цій далекій-далекій країні де верхівки гір торкаються хмар, а глибини океанів досягають самого центру Землі, де квіти такі яскраві, що кольорів веселки не вистачає, щоб передати всю багатогранність їхніх відтінків і ароматів більше жодної істоти, яка відчувала би себе самотньою!
    Пара цих казкових квітів передала послання тобі і всім, кому важливо зараз почути його: іноді для того, щоб сталося щось, що ти дуже хочеш, важливо проявити терпіння та дати цьому час і простір. Засій насіння, полий їх, зігрій променями, нехай пройде певний час і вони обов'язково дадуть свої плоди ✩