Уявіть собі найдосконаліший Всесвіт, у якому все просто ідеальне та довершене! У цьому Всесвіті існує Планета, яка за шкалою від 0 до 100 (де 100 — найвищий еталонний бал за всіма можливими параметрами) набрала б мабуть цілих 200 балів! Або навіть не 200, а всі 300! Уявили?А тепер уявіть, що навіть у цьому ідеальному-ідеалі та довершеній-досконалості такий її мешканець, як Бука, зміг би знайти щонайменше 10 кричущих і абсолютно неприпустимих недоліків! І 10 — це тільки мінімум.
Ооо, Бука — справжній Майстер у пошуку недоліків і помилок! Але так було не завжди. Саме про цю цікаву історію і піде мова далі.
Бука був істотою невідомого науковцям планети Земля виду. І ця невизначеність його страшенно дратувала. Він писав листи цим земним вченим, додаючи добірки світлин різних створінь, до яких його можна було б віднести. І кого тут тільки не було: тут і заєць, і кенгуру, і видра, і борсук, і навіть кролячий бандикут!Він хотів, щоб його внесли до реєстру відомих науці створінь, але після сотень листів вчені просто не витримали такого тиску та й внесли Буку в чорний список.Тоді Бука вирішив, що не на того напали і він так легко не здасться! Він почав писати скарги на всіх вчених у Міжгалактичне управління із захисту прав істот! Але, що очікувано, за пару сотень звернень так само потрапив в чорний список.Загалом, односторонніх переписок у Буки було хоч греблю гати. Весь його вільний час займали або рейди Планетарного Патруля з пошуку недоліків та помилок, або нескінченні скарги та звернення в різні організації (здебільшого без відповіді).
Ім'я Буки було напрочуд промовистим, і він пишався тим, що його всі знають. От тільки знали його тому, що намагалися триматися від нього якнайдалі і ледве помітили тікати, щоб не стати черговою його недосконалою жертвою.На планеті навіть існувала прикмета: якщо десь з’явився Бука – там неодмінно знайдеться якась помилка, пролунає несправедлива критика або хтось отримає недоречний докір. І ця прикмета майже завжди справджувалась.Бука повністю виправдовував своє ім’я! Він не вважав себе неправим – навпаки, був переконаний, що робить все на користь інших. Але його чомусь не розуміють. Йому ж так подобалося бути корисним, повчати! Він вважав, що розумніший за всіх, а отже, вказуючи на їхні помилки та критикуючи, він допомагає. Та тільки так думав, здається, лише сам Бука… І це його засмучувало.
В дитинстві Бука був надзвичайно допитливим і цікавився всім навколо. Його улюблене заняття було – дослідження Світу! Фантастичний Всесвіт, що його оточував, із кожним новим відкриттям дивував ще більше. Бука ставив безліч запитань усім навколо: «Чому трава зелена?» «Чому небо не падає на землю?» «Який смак у зірок?» «Навіщо потрібні вуха?» і ще багато-багато інших!
Світ здавався йому цікавою книгою, яку неможливо прочитати до кінця. Він був досконалий – як і все живе, що в ньому росло, існувало, розвивалося. Це було неймовірне відчуття: усвідомлювати, що у Всесвіті все взаємопов’язано, таке досконале і воно підпорядковується якомусь невидимому порядку.
Коли Бука був маленьким, мама подарувала йому збільшувальне скло – лупу. Завдяки їй він зміг побачити те, що раніше було недоступним його очам, і почав ще з більшим завзяттям досліджувати навколишній світ.Бука не розлучався зі своєю лупою ні на секунду: він гуляв із нею, стрибав, їв і навіть спав, тримаючи її в обіймах, як улюблену іграшку.

Одного разу Бука сидів на сонечку і розглядав сухі травинки через лупу, вивчаючи їхню структуру і те, як мурахи жвавою чергою бігали в цій траві, зайняті своїми буденними справами. Сонечко світило так яскраво, що його промінь, просочившись через скло, потрапив на суху траву — і вона вмить загорілася! Мурахи почали дуже швидко бігати в паніці, тікаючи від вогню, що обпалював і швидко розгорявся, не розуміючи, звідки взявся вогонь і що сталося. От тільки Бука знав, що вогонь якимось чином виник через лупу, і тепер сталося так, що сімейство мурах втратило свій дім...    Бука був спустошений. Він повільно покрокував додому, він знав, що це була його помилка - через незнання або неуважність. Він розумів, що міг її передбачити і почуття провини міцно вкорінювалось в його серці. Щоб усе виправити, вже завтра Бука збирався допомогти мурашкам побудувати новий дім. Вже ставало темно, і йому було важливо повернутися додому, щоб батьки не хвилювалися.    Бука прийшов додому, тата ще не було, і він розповів про те, що сталося, мамі. На що вона насупила брови і всім своїм виглядом показала, що дуже незадоволена. Вона лише сказала : «Йди вечеряти, а потім лягай спати».     Не було сміху за вечерею, не було теплих обіймів перед сном, не було навіть казки. Мама зайшла до кімнати Буки і замість поцілунку та слів «Спи, мій допитливий любий синочку. Нехай тобі насняться казкові сни, сповнені відкриттів» сказала, стоячи у дверях його кімнати: «До завтра» і вимкнула світло…
... Це була дуже страшна ніч. Маленькому Буці снилися жахи… Як його оточують величезні мурахи, які голосно кричать: «Ти винен!», «Ти поганий!», «Твоя помилка зруйнувала життя цілої родини!», «Твоя допитливість і твої дії спричинили пожежу! Все, що ти робиш, руйнує інших і знищує весь Світ!»     Ці слова звучали в його голові так голосно, вони ятрили його ніжне серце, він плакав уві сні, йому було так страшно і тривожно, він кликав на допомогу, але ніхто не приходив. Ці фрази вбиралися і впивалися в його серце все сильніше й сильніше, роблячи його твердішим і жорсткішим…
    Бука прокинувся вранці від цих жахів з усвідомленням того, що тепер його найважливіша місія – допомогти іншим жодним чином не припуститись помилок, щоб вони ніколи в житті не побачили такий страшний сон, щоб вони ніколи не відчули, як боляче можуть ранити слова та яка ціна помилки!Тепер Бука вважав своїм обов’язком застерігати всіх від помилок, вказуючи на них, ніби допомагаючи іншим своїми словами критики й докорів уникати їх. Слова линули прямісінько з його серця, але холодного й затверділого серця… Він відчув, як це – зробити помилку і ніби втратити все, адже одна маленька помилка для його мами перекреслила всі-всі досягнення, які були в Буки.Одна помилка забрала сміх за вечерею, забрала мамин поцілунок перед сном і «Добраніч, мій улюблений синочку»… Одна помилка…Лупа тепер стала не інструментом пізнання світу, а інструментом допомоги іншим задля запобігання їхнім помилкам. Щоб усе детально роздивитися і викопати навіть найприхованіші недоліки.
Бука ріс, дорослішав, лупа вже стала старенькою, ручка потерлася, та й скло почало мутніти… Але це не заважало Буці виконувати свою місію – допомагати іншим.  ***         Наближався день народження його мами, і Бука неохоче готував їй подарунок. Бука дуже любив свою маму. Але після того випадку, що стався колись давно в дитинстві, з пожежею в мурашнику, йому здавалося, що мама перестала його любити…На подарунки вона реагувала сухо, відповідаючи шаблонними фразами: «Дякую», «Гарно», «Подобається», – і від цього Буці навіть не хотілося старатися робити їй подарунок… Адже він напевно знову зробить щось не так, знову помилиться у виборі й подарує мамі просто черговий звичайний подарунок…Бука зібрав вранішню росу з конвалій, троянд і ромашок, створив для мами парфуми з ароматом цих квітів, видув із кольорового скла маленький флакончик, прив’язав стрічку з льону, яку зробив із ніжних блакитних квітів, і вирушив до мами на її свято.– З днем народження, мамо! Це подарунок для тебе! – простягнув він флакончик мамі. – Дякую, Буко! Заходь, стіл уже накритий, чекали тільки на тебе, – відповіла мама, стоячи у фартушку з картатої тканини. – Угу, – пробурмотів Бука, засмучений тим, що всі, виявляється, на нього чекали, а він знову зробив помилку – запізнився. Він неохоче пройшов за стіл, вітаючись із гостями.

Вечір минув, як завжди проходили святкові вечори. Всі їли смачні, різнокольорові страви, які приготувала мама, розмовляли на звичайні теми, і, здавалося, нічого незвичайного не сталося.Бука сидів, як завжди – чи то сумний, чи то замислений. Всі вже звикли до цього і намагалися зайвий раз не ставити запитань про його настрій, щоб не нарватися на черговий шквал повчань, критики чи образливих слів.   Наближався час іти. Бука вже стояв на порозі й збирався йти, але щось змусило його поставити мамі одне запитання, яке він боявся навіть вимовити так багато років.Він зібрався з силами й запитав:– Мамо, скажи, ти мене більше не любиш? – оченята Буки блищали чи то від світла лампи що при вході, чи то від сліз. – Про що ти таке кажеш, Буко, звийчано ж я люблю тебе! – здивовано відповіла мама. – Але як же… Ти пам’ятаєш той день, коли перестала мене любити? День, коли я зробив ту помилку з пожежею в домівці мурах, день, коли одна моя помилка знищила твою любов до мене? Тоді, коли ти більше не цілувала мене перед сном, коли перестала сміятися зі мною за вечерею й читати казки на ніч… Ти пам’ятаєш?– Так, я пам’ятаю той день… Я дуже засмутилася через те, що сталося, і не знала, що сказати. Я вирішила, що це моя помилка і провина. Я звинувачувала себе за те, що не пояснила тобі, як правильно користуватися лупою, що не передбачила всіх можливих варіантів розвитку подій, що не вберегла тебе від цього… Я так картала себе, що я погана мама. В моїй голові звучали слова моїх батьків, що все це через мене, що я недостатньо розумна чи уважна… Що я не змогла захистити тебе від цієї помилки. Мені було соромно. І я не змогла нічого тобі сказати… Мені було так боляче, і я плакала, але не хотіла, щоб ти бачив мої сльози… Я проплакала всю ніч, і мені снилися жахи… Але я ніколи, чуєш, ніколи не переставала тебе любити!Бука мовчки стояв у дверному проході й лише зрідка схлипував. Сльозинки тихо котилися його щоками. Він витирав їх своїми довгими вушками, наче хустинкою, але це допомагало ненадовго, сльози текли і текли…Мама тихо і лагідно продовжила говорити далі:– Пам’ятаєш, любий, на наступний ранок, тільки-но сонечко зійшло ти побіг до мурах та побудував їм новий дім, і він став навіть кращим за попередній. Мурахи ще довго розповідали всім, який же зручний і гарний будинокти їм збудував Бука, всі забули про твою помилку, всі тільки й обговорювали твій талант будівельника! Я так пишалася тобою, мій милий, любий синочку, я намагалася тебе обійняти, сказати тобі, як рада, що ти зміг виправити свою помилку, але щось у тобі змінилося. Ти ніби закрився. Я не могла достукатися до твого серця, і твоє мовчання боляче торкалось мого серця… Я намагалася тебе обійняти, але ти був такий холодний і не реагував на мої обійми… Я читала тобі казки щоночі, але ти ніби був десь далеко, ніби відлітав кудись… І що б я не говорила, ти не чув нічого, окрім того, що тебе звинувачують у помилці, у неправильних діях… Це було так боляче. З часом я просто здалася і теж почала закриватися від тебе, щоб хоч якось захистити своє серце…Тоненькі лапки мами опустилися, і її ліве вушко витерло сльозу, що кришталевою намистинкою скотилася по її щоці. Вона продовжувала:—Того дня, коли тато прийшов ввечері додому, він поговорив із тобою, пояснив, що дуже важливо усвідомити, чи можна щось виправити, якщо ти припустився помилки, і якщо можна – зробити це. Тато дав тобі мудру пораду, і ти дослухався до неї наступного ж ранку, побудувавши мурахам новий дім. Але ти все одно продовжував повторювати одне й те саме: «Моя помилка перекреслила всі мої досягнення. Я більше не зроблю жодної помилки і маю допомагати іншим їх не робити». І ми не змогли переконати тебе в іншому. Ні ми, ні твої друзі – ніхто…– Мій сонячний Бука, ти – не є твоєю помилкою. Але ці помилки можуть бути в твоєму житті! Усі істоти у Всесвіті мають право помилятися. Адже помилка – це дія. Помилка – це рух, розвиток. Вона може стати щаблинкою досвіду у твоєму житті, і важливо, щоб у кожного були саме свої помилки і свій досвід. Ти не можеш вберегти інших від їхніх помилок. Помилки – це важлива частина зростання, розвитку і дорослішання. Пам'ятай: жодна помилка у Всесвіті не перекреслить усіх твоїх досягнень і чеснот!Бука хотів щось відповісти. Але слова були зайвими. Він обійняв маму. В ту мить відбувалося щось дуже важливе на рівні сердець. Тепле мамине серце ставало ще теплішим, воно розкривалося і своєю енергією любові розм’якшувало й розтоплювало серце Буки.Він відчув те, що сказала мама. Він зрозумів, що мама ніколи не переставала його любити, що вона теж стикнулася з тим самим болем, що й він, але змогла її трансформувати в любов і тепле серце. А отже і він теж зможе.Бука зрозумів, що він – не є своєю помилкою. Він відчув, що він має право робити помилки!Мамині слова дійшли до його серця.Бука побіг до Піксі, яку зовсім нещодавно образив, і попросив у неї пробачення. Він вибачився перед іншими жителями планети, у яких колись шукав недоліки, яких критикував. І з кожним його «Пробач мене» його серце ставало ще теплішим, більшим і живішим.
     Тепер Бука знову використовував свою Лупу за призначенням: досліджував світ, вивчав рослини і навіть почав писати свої статті в газетах та журналах. Це була колонка для допитливих, де він ділився цікавими спостереженнями і порадами, і вона мала величезний успіх серед мешканців Планети!А ще у Буки навіть з’явився маленький ритуал – він спеціально робив одну помилку в своїх текстах, а тим, хто її знаходив, дарував приємний сюрприз.Тепер його стали називати Майстром Великого і Доброго Серця, і за мудрими порадами та підтримкою йшли саме до нього. Адже його досвід допомагав іншим зрозуміти, що помилки – це важлива корисна частина життя і зростання.
  ***     Чи зустрічалися вам у житті ну просто нестерпні живі створіння (неважливо, з якої вони планети – такі є і на Землі, і на інших планетах)? Які, мов реп’яхи, чіпляються і нескінченно шукають у вас якісь недоліки, повторюючи:«Ну я ж хочу, як краще для тебе!» «Я ж краще знаю!» «Не хочу, щоб ти зробив таку ж помилку, як я, я хочу вберегти тебе від цього!»   Наступного разу, коли зустрінете Буку, не поспішайте його звинувачувати, цуратися чи у відповідь закидати шпильками критики. Пам'ятайте, що кожен у зовнішній світ несе те, що має всередині 💛Якщо всередині світло і радість – людина ділиться світлом і радістю. А якщо біль і образи – то саме ними вона й буде ділитися зі Світом…Зробіть побажання такому Буці на вашому шляху, щоб у його житті було якнайбільше щастя і причин для радості, і якнайменше страждань та причин для нього. І нехай його серце знову стане теплим, великим і живим.💛